Розквіт держави

 

        Київська Русь - одна з найбільших держав середньовічної Європи - склалося в IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен. Її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де дуже рано зародилися нові соціальні явища, характерні для класового суспільства.

     Сучасники - арабські й візантійські автори - називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що склав це об'єднання, - русами.

   У зв'язку з тим що центром цієї могутньої держави протягом кількох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі.

     На міжнародній арені Давньоруська держава займала одне з провідних місць. Воно підтримувало широкі економічні, політичні та культурні зв'язки з багатьма країнами Сходу і Заходу. Особливо тісними були контакти Русі з Польщею, Чехією, Болгарією, Вірменією, Грузією, Середньою Азією, країнами Західної Європи - Францією, Англією, Скандинавією, з Візантійською імперією та ін

 

   Військова сила Київської Русі стала тим щитом, об який розбивалися численні орди кочових племен Степу, що просувалися до кордонів Візантії і нападали на країни Центральної Європи. Згідно визнанню візантійського історика Микити Хониата (кінець XII - початок XIII ст.), Саме давньоруський народ врятував Візантію від навали половців.

   Блискуча історія і культура Київської Русі здавна привертали увагу   дослідників.

 

     Під час князювання Володимира завершився тривалий процес формування території Давньоруської держави. Визначилися і закріпилися кордони Київської Русі, які в основному збігалися з етнічними межами східних слов'ян. Вони проходили в районі верхів'я Оки і Волги на сході; Сули, Дону, Росі та Південного Бугу - на південно-сході і півдні; Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної Двіни - на заході; Чудського озера, Фінської затоки, Ладозького й Онезького озер - на півночі. Це була найбільша держава в Європі, яке відрізнялося винятковою для часів середньовіччя етнічною однорідністю. Тільки незначну частину його населення становили неслов'янські північні племена - чудь, меря, весь.

       Прийняття християнства на Русі автор "Повісті временних літ" описує як одноразовий адміністративний акт київського князя. Після свого хрещення Володимир у 988 р. звелів знищити ідолів, яких сам поставив. Перуна скинули в Дніпро, а киянам наказали йти до річки, де їх і охрестили попи, які прибули з Корсуня і Царгорода. Так, за повідомленням літопису, відбулося хрещення населення і в інших містах. На місцях, де стояли ідоли, Володимир наказав ставити християнські церкви. Після хрещення в Києві була зруйнована Василівська церква на честь св. Василя - патрона Володимира Святославича. У 989 р. розпочалося і через сім років закінчилося будівництво кам'яної Десятинної церкви. На її утримання Володимир виділив десяту частину доходу від своїх володінь, що визначило її назву.