Розквіт держави
Київська Русь - одна з найбільших держав
середньовічної Європи - склалося в IX ст. в результаті
тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен. Її історичним ядром
було Середнє Подніпров'я, де дуже рано зародилися нові соціальні явища, характерні
для класового суспільства.
Сучасники - арабські й візантійські
автори - називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що
склав це об'єднання, - русами.
У зв'язку з тим що центром цієї могутньої
держави протягом кількох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала
назву Київської Русі.
На міжнародній арені Давньоруська
держава займала одне з провідних місць. Воно
підтримувало широкі економічні, політичні та культурні зв'язки з багатьма
країнами Сходу і Заходу. Особливо тісними були контакти Русі з Польщею, Чехією,
Болгарією, Вірменією, Грузією, Середньою Азією, країнами Західної Європи -
Францією, Англією, Скандинавією, з Візантійською імперією та ін
Військова сила Київської Русі стала тим
щитом, об який розбивалися численні орди кочових племен Степу, що просувалися
до кордонів Візантії і нападали на країни Центральної Європи. Згідно визнанню
візантійського історика Микити Хониата (кінець XII - початок XIII ст.), Саме
давньоруський народ врятував Візантію від навали половців.
Блискуча історія і культура Київської Русі
здавна привертали увагу дослідників.
Під час
князювання Володимира завершився тривалий процес формування території
Давньоруської держави. Визначилися і закріпилися кордони Київської Русі, які в
основному збігалися з етнічними межами східних слов'ян. Вони проходили в районі
верхів'я Оки і Волги на сході; Сули, Дону, Росі та Південного Бугу - на
південно-сході і півдні; Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану і Західної
Двіни - на заході; Чудського озера, Фінської затоки, Ладозького й Онезького
озер - на півночі. Це була найбільша держава в Європі, яке відрізнялося
винятковою для часів середньовіччя етнічною однорідністю. Тільки незначну
частину його населення становили неслов'янські північні племена - чудь, меря,
весь.
Прийняття християнства на Русі автор
"Повісті временних літ" описує як одноразовий адміністративний акт
київського князя. Після свого хрещення Володимир у 988 р. звелів знищити
ідолів, яких сам поставив. Перуна скинули в Дніпро, а киянам наказали йти до
річки, де їх і охрестили попи, які прибули з Корсуня і Царгорода. Так, за
повідомленням літопису, відбулося хрещення населення і в інших містах. На
місцях, де стояли ідоли, Володимир наказав ставити християнські церкви. Після
хрещення в Києві була зруйнована Василівська церква на честь св. Василя -
патрона Володимира Святославича. У 989 р. розпочалося і через сім років
закінчилося будівництво кам'яної Десятинної церкви. На її утримання Володимир
виділив десяту частину доходу від своїх володінь, що визначило її назву.